ВИ́КАРБУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́карбувати. Тільки високий обеліск та викарбувані золотом імена героїв височать на цій верховині (Кучер, Дорога.., 1958, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 404.