ВИКЛЬО́ВУВАТИ, ує, недок., ВИ́КЛЮВАТИ, ює, док., перех. Клюючи, витягати, виривати дзьобом. А орел не скидає її [Галю], і не розриває, і не викльовує очей, а тільки невідомо куди несе (Ів., Вел. очі, 1956, 68); // З’їдати що-небудь (про птахів). Стигнуть у вас у садку вишні, А птиця капосна насідає, викльовує… (Вишня, І, 1956, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 409.