ВИ́КОВЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́ковзати. Дорога до нього [степу], виковзана тисячами полозків, яскраво поблискувала пресованим снігом (Епік, Тв., 1958, 29); Тарас так задумався, що не помітив, як ступив на виковзану дітьми доріжку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 409.