ВИКРИВА́Ч, а́, ч. Той, хто викриває кого-, що-небудь (див. викрива́ти 1, 2). Не було вже в живих освіченого Макарія. Помер, не дочекавшись першої друкованої книги, і натхненний учений, палкий викривач панів та бояр Максим Грек (Ів., Таємниця, 1959, 179); Пристрасний викривач кріпосництва і капіталізму, — таким він [Панас Мирний] увійшов в історію української культури (Вісник АН, 5, 1949, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 415.