ВИ́КРИЧАТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Накричатися досхочу, не мати більше змоги кричати; висловити криком усе, що хотілося. — Не буде нікого в хаті, то й не буде до кого чіплятись. — Швидше викричиться [о. Артемій] та й перестане, — сказала до дочки Сусана Уласівна (Н.-Лев., IV, 1956, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 416.