ВИКРУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́КРУТИТИСЯ, учуся, утишся, док. 1. тільки 3 ос. Розкручуючись, випадати; вигвинчуватися (про що-небудь вкручене). * Образно. Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 33).
2. Пручаючись, вириватися від того, хто тримає. І коли Любка, приховуючи огиду, в’юном викручувалась із рук і, пустуючи, вилітала з дверей, [Євген Вікторович] дивився вслід (Ле, Міжгір’я, 1953, 80); Шість чоловік держать його міцно, щоб не викрутивсь (Кв.-Осн., II, 1956, 260).
3. перен. Виходити з скрутного становища, вигадуючи що-небудь, хитруючи. Шнадельський мусив брехати, викручуватися, але ті брехні робили чимраз менше вражіння (Фр., VII, 1951, 331); Тим часом Лантух збагнув, що наговорив зайвого.. Треба негайно ж викручуватись! (Руд., Остання шабля, 1959, 214); [Панас:] Будь ласка, навчи, як мені викрутитись з цієї оказії… (Кроп., І, 1958, 131); // розм. Ухилятися від прямої відповіді. Як не приставав Василь до Мотрі: утечемо, вона завжди, уміла викручуватись так, що не скаже йому нічого (Мирний, IV, 1955, 180); От тою-то лютою жінкою й дратували раз у раз Івана, та він не сердився і добродушно викручувався жартами (Коцюб., І, 1955, 347).
4. тільки недок. Роблячи верткі рухи тілом, крутитися, повертатися. Мовчки й зосереджено пливуть риби. Викручуються морські коники (Ів., Вел. очі, 1956, 63); — Ти.. навчилася вже в панни в покоях викручуватися (Коб., II, 1956, 56); Вона спинилась, здивовано дивиться на Агу, яка, не помічаючи її, викручується перед дзеркалом (Корн., II, 1955, 244); На мостику гавкав і нявчав магнітофон і дико вигинались і викручувались три чорні постаті (Збан., Мор. чайка, 1959, 84).
5. тільки недок. Пас. до викру́чувати 1-3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 417.