ВИ́КУП, у, ч. 1. тільки одн. Дія за знач. ви́купити. Запитали Шевченкового пана Енгельгардта, а той за викуп Шевченка заправив 2500 карбованців (Мирний, V, 1955, 310); — Наша партія більшовиків прямо каже: землю селянам негайно і задурно, без викупу! (Смолич, Мир.., 1958, 64).
2. Гроші чи інша плата, за яку викуповують кого-, що-небудь. Виговський поїхав в Чигирин, щоб привезти викуп за Богдана… (Н.-Лев., III, 1956, 308); — А викуп з тебе, Федоре, взяли великий за молоду? — запитали молодиці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 418.