ВИ́ЛИНЯТИ, яє, док. 1. Втратити свіжість, яскравість первісного кольору. [Анна:] Якби я кожен раз.. лила ще сльози, то в мене б очі вилиняли досі! (Л. Укр., III, 1952, 365); Зелені матер’яні чобітки Брянського зовсім вилиняли за ці дні (Гончар, І, 1954, 59).
2. Втратити в певну пору року стару шерсть, вовну, старе пір’я і обрости заново (про тварин та птахів). Почалось полювання на зайців. Вони давно вже вилиняли і хутро їх стало блискуче (Коп., Як вони.., 1948, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 422.