ВИ́ЛИЦЯ, і, ж. Опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою щелепою. Герасим помітно схуд і постарів: глибоко запали очі, загострилися вилиці, на чолі збільшилося зморщок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 428); На ліву вилицю лягала жовта плямка від світла (Донч., І, 1956, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 422.