ВИ́МАНТАЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Вигострити мантачкою. Їй дали косу, яку спеціально одклепав і вимантачив дід Сербиченко (Ю. Янов., II, 1958, 261).
2. перен., розм. Видурити що-небудь у когось. А поки що, — держіть свої грошенята при собі, ..щоб не знайшовся який пройдисвіт, що, прикриваючись добрим ділом, не вимантачив їх у Вас (Мирний, V, 1955, 392); Всієї землі не повернуть.., а десятинок з десять можна буде вимантачити (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 428.