ВИМОКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́МОКНУТИ і ВИ́МОКТИ, кну, кнеш; мин. ч. ви́мок, ла, ло; док. 1. Ставати зовсім мокрим. За ніч я пройшов чимало кілометрів, перетинав убрід річки, брьохав через болота, вимок, змерз і виснажився (Ю. Янов., І, 1958, 303); Заєць вимок під дощем. Заєць плаче під кущем (Перв., Райдуга.., 1960, 59).
2. Пропадати, гинути від надмірної вологи, застою води (про рослини). В поліщука так: мак не вродить, то, гляди, просо вивезе, картопля вимокне, то буряки вродять (Збан., Сеспель, 1961, 379).
3. Намокаючи, змінювати свої певні властивості (ставати м’якшим, втрачати деякі речовини, запах і т. ін.). Свіжозібрані стебла льону вимокають швидше (Колг. Укр., 7, 1957, 26); Коло нього [льоху] стояли вісімдесят великих бочок з водою, вимокали (Минко, Ясні зорі, 1951, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 434.