Слово "вимолювати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВИМО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МОЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Дуже або принижено благаючи, випрошувати, домагатися чого-небудь. Та й хліба свого ніколи не вистачає. Щороку батьки позичають в Сироватки, вимолюють по пуду, по півпуда (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34); І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка (Шевч., І, 1951, 239); [Любовицька:] Верніть його зараз, я кинусь перед ним на коліна, я вимолю в нього прощення (Коч., II, 1956, 396); // заст. Молячись, випрошувати що-небудь. Жінка, провівши його очима до воріт, опускається на коліна перед божою матір’ю, яка ледь-ледь поблискує срібними шатами. В своєї захисниці Василина вимолює долю (Стельмах, І, 1962, 587); [Маруся:] Я плакала, богу молилася. [Василь:] Ну, та й що вимолила? (Мирний, V, 1955, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 435.