ВИМУДРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МУДРУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Мудруючи, вигадувати що-небудь, приходити до якогось рішення. Довго я мудрував, поки таки сплів його [возика] так-сяк і вже хотів був іще щось вимудрувати, як зненацька почув шелест попід кущами (Гр., Без хліба, 1958, 60); — Ану, викладай, Артеме, що там уже вимудрував? (Головко, II, 1957, 403).
2. рідко. Добувати що-небудь за допомогою хитрощів. — Як що хотів мати, мусив вимудровувати в нього або украсти (Коцюб., II, 1955, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 437.