ВИ́НИШПОРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. 1. Старанно обшукати все довкола. Винишпорили всі закутки — нема [самогону]. Оглянули подвір’я (Шиян, Баланда, 1957, 36).
2. Старанно шукаючи, знайти. — Це не дядина, а нишпорка! Винишпорила-таки тебе (Н.-Лев., IV, 1956, 238); Від Петрикових чорних циганських оченят не сховається жодний гриб. Поки я одного знайду, якогось невдаху, він десять винишпорить (Збан., Малин. дзвін, 1958, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 440.