ВИНОКО́ЛО, а, с., поет. Горизонт, обрій. Он диск пурпуровий владичний Приліг на саме виноколо (Зеров, Вибр., 1966, 427); Тим часом і нічної мли Розлилось вино по виноколі (Рильський, І, 1956, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 442.