ВИПО́ВНЮВАТИСЯ, юється і ВИПОВНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., ВИ́ПОВНИТИСЯ, иться, док. 1. Робитися цілком заповненим, зайнятим ким-, чим-небудь. Майдан виповнявся [людьми] і починав шуміти (Коцюб., II, 1955, 80); Кімната виповнювалася селянами (Епік, Тв., 1958, 333); Аж ось коли виповнився водою Сугаклій (Ю. Янов., II, 1954, 168); // Робитися повністю насиченим чим-небудь. Глибокий казан міжгірного річища виповнявся прозорим ранковим туманом (Вол., Озеро.., 1959, 21); Повітря висвіжилось, виповнилось холоднуватими пахощами нічних квітів (Гончар, Новели, 1954, 99).
2. Робитися повнішим, поправлятися, гладшати. Параска заздро косила очима на невістку: виповнилася як! Від матері як сухар прийшла (Горд., II, 1959, 289); Поступово сили поверталися до неї, виповнилися щоки і з’явився на них ніжний рум’янець (Хижняк, Тамара, 1959, 270).
3. діал. Минати, сповнюватися (про роки). А коли йому виповнилось уже шістнадцять років, він поступив чорноробом у депо (Панч, II, 1956, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 456.