ВИ́ПРИСНУТИ, ну, неш, док. 1. перех. Однокр. до випри́скувати.
2. неперех. Випасти, вирватися звідки-небудь, з чогось, кудись. — За тебе п’ю, — від сили зміг: — Коханий мій Оскаре! — І кухоль виприснув до ніг, неначе від удару (Граб., І, 1959, 420); Одарка махнула батогом, воли рушили, але плуг виприснув ту ж мить із рук хлопцевих і перекинувся (Л. Янов., І, 1959, 422); // Швидко і спритно вибігти, вискочити звідки-небудь, кудись. За якусь хвилину кицьки виприснули з ящика, дременули хто куди (Збан., Мор. чайка, 1959, 188); Благеньке кільце навколо партизанів не витримало, і ті прорвалися за його межі. А як тільки вони виприснуть у дюни — шукай вітру в полі! (Загреб., Європа 45, 1959, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 461.