ВИПРЯМЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і рідко ВИПРЯ́МЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ПРЯМИТИСЯ, млюся, мишся; мин. ч. ви́прямляться; док. Розправлятися або ставати прямо, рівно. Тимоха.. став випрямлятись, мов і справжній солдат (Кв.-Осн., ІІ, 1956, 292); Секлета гнулась, випрямлювалась, знов нагиналась, неначе тонка верба (Н.-Лев., IV, 1956, 220); Щорс підійшов до вікна і, різко повернувшись до представників інспекції, гордо випрямився: — Ось вони, кращі з кращих. Робітничо-селянські командири! (Довж., І, 1958, 212); Раптом почувся страшенний гуркіт, яхта похитнулась, потім знову випрямилася і пішла уповільненим ходом (Собко, Скеля.., 1961, 64); // Робитися рівним; вирівнюватися. Криве дерево не дужо випрямитись (Номис, 1864, № 3215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 464.