ВИ́РЛА, вирл, мн., розм. Випуклі, витріщені очі. Братові хижі вирла світять… (Вовчок, VI, 1956, 301); Зрівнялось страховище, бликнуло туди-сюди червоними, п’яними вирлами, пройшло, в доброму гуморі, своєю дорогою, нікому не заподіявши лиха (Вас., II, 1959, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 472.