ВИРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Допомагати кому-небудь, визволяти когось, щось з важкого, небезпечного становища. Помандрував [дід] у черкаські ліси до Залізняка, ходив з Гонтою виручати Умань (Стор., І, 1957, 152); — Рятуймо його, рятуймо! — І як стояла у платті, так і кинулася [Марія] в річку виручати свого чоловіка (Шиян, Баланда, 1957, 154); Виручили його на цей раз прудкі ноги. Втік (Цюпа, Назустріч.., 1958, 348).
2. Одержувати певну кількість грошей від продажу чого-небудь. У в один год я за самі сливи виручила 70 крб. (Мирний, V, 1955, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 477.