ВИ́РУЧКА, и, ж, 1. розм. Дія за знач. вируча́ти 1. На виручку прийшла Одарка (Мирний, III, 1954, 109); — Пора і нам рішати. Дякую за зустріч, виручку в бою (Кучер, Чорноморці, 1956, 353).
2. Те саме, що ви́торг. Останніми днями в нього добра виручка. Серед мідяків і срібла виблискують три золоті п’ятірки (Шиян, Гроза.., 1956, 91); Товстенька опецькувата [бабуся], з сивим волоссям на голові, мліє біля самовара і лічить денну виручку (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 477.