ВИРЯДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЯДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-небудь або одягати в незвичний одяг. [Світилки і свашки:] На нас сорочки з китайки. Нас мати виряджала, З скрині сорочку давала (Н.-Лев., II, 1956, 426); На другий день рано вирядив Милош свого побратима арнаутом [албанцем] і відправив його (Фр., XVI, 1955, 18).
2. Споряджаючи, забезпечуючи потрібним для дороги, відправляти кого-, що-небудь звідкись, кудись. Виряджаючи з дому Настю, Балабушиха гірко плакала (Н.-Лев., III, 1956, 251); [Мальванов:] Та де ти пропадав, негідний, цілих три дні? Треба експедицію виряджати, а він десь ганяє… (Коч., II, 1956, 31); А тут ще недостатки та нужда гіркая, що ні з чим і вирядити: ні сорочечки, ні одежинки годящої (Вовчок, І, 1955, 33); — П’ять карбованців зідрав… Живцем зідрав… Останні зідрав… Казав, запишу… на казенний кошт вирядять (Мирний, І, 1949, 294); Вирядили кілька підвод на болота до стогів (Шер., В партиз. загонах, 1947, 108).
3. Проводжати кого-небудь при від’їзді кудись. Біля вагонів, чекаючи паровозного гудка, товпилися ті, хто виряджав рідних, друзів, знайомих (Кир., Вибр., 1960, 281); Повість розповідала про молоду дівчину, що вирядила свого милого на фронт (Кач., Вибр., 1947, 145).
4. розм. Проганяти, випроваджувати кого-небудь, примушувати піти звідкись. Він гнівно брязкає по столу кулаком, ладен вирядити сина з хати (Горд., II, 1959, 305); Храпков ладен був мовчати до завтра й мовчки, без єдиного слова вирядити з кімнати цього небажаного йому відвідувача (Ле, Міжгір’я, 1953, 416).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 478.