ВИРІ́ЗЬБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́РІЗЬБИТИ, блю, биш; мн. ви́різьблять; док., перех. 1. Чим-небудь гострим, ріжучим робити візерунки, написи і т. ін. Весь час робили на деревах зарубки для зв’язківців. Зістругували ніким не торкану, зарослу мохом кору стовбурів і вирізьблювали Л (Гончар, III, 1959, 99); Над наличниками майстри вирізьбили з дерева якісь загадкові візерунки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12).
2. Робити, виготовляти що-небудь, висікаючи, вирізуючи з каменю, дерева і т. ін. З ранку до вечора, озброївшись різцем, він вирізьблював з сірого граніту велетенську постать славетного командира дивізії (Донч., І, 1956, 481); [Антей:] Наш Федон вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору і дав їй п’єдестал високий досить (Л. Укр., III, 1952, 432); Гострий різець народного умільця вирізьбив образ Кобзаря з сухої липи, вправна рука втілила в дереві натхненні риси любимого поета (Мист., 2, 1961, 5); * Образно. І уява вирізьблює давні образи (Рибак, Зброя.., 1943, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 471.