ВИСЕЛЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Той, кого виселили або хто виселився звідки-небудь. — Просився торік мій чоловік [у голови], щоб записали в виселенці.., не записав! (Мирний, II, 1954, 189); Залунав [постріл] погрозливим передвістям, стривожив і без цього занепокоєних виселенців (Ле, Міжгір’я, 1953, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 481.