ВИСНА́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́СНАЖИТИСЯ, жуся, жишся, док. 1. Дуже ослаблятися, втрачати сили, знесилюватися (від втоми, голоду, хвороби і т. ін.). Важкі битюги й красиві чистокровні рисаки спадали в тілі за кілька важких переходів, виснажувались на очах і падали в горах на кожнім кілометрі (Гончар, III, 1959, 88); [Бережна:] Спочатку він не дозволив [оперувати], а тепер уже й лікарі не беруться. Виснажився Олексій, ослабів… (Голов., Драми, 1958, 133); Перед цим за ніч я пройшов чимало кілометрів.., вимок, змерз і виснажився (Ю. Янов., І, 1958, 303).
2. Втрачати родючість (про грунт). На дідовому полі хліб родить без вигнойки: земля ще не виснажилась (Н.-Лев., IV, 1956, 194).
3. Ставати вичерпаним, втрачаючи які-небудь свої запаси. Ліхтарик більше не світив. Батарея виснажилась (Трубл., Шхуна.., 1940, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 492.