ВИСОЧИНА́, и́, ж. 1. Те саме, що висота́ 1-4. Дуб здалеку вирізнявся серед інших дерев своєю височиною (Шиян, Гроза.., 1956, 22); І вся ця група гір од низу до самісінького верху заросла густим ялиновим лісом. Яка надзвичайно оригінальна картина.., коли дивишся на неї з височини! (Н.-Лев., II, 1956, 397); Він [жайворон] заливається нестримною, радісною піснею на такій височині, що його не видко зовсім (Коп., Як вони.., 1948, 7); Кулеметний взвод займе цю височину з лівого флангу (Трубл., І, 1955, 59); Техніка перекладів досягла у нас височини, незнаної до Жовтня (Рильський, III, 1956, 97).
◊ Бу́ти (стоя́ти) на височині́ чого — те саме, що Бу́ти (стоя́ти) на висоті́ (див. висота́). Це був командувач [Фрунзе], створений революцією, і він стояв на височині вимог військового мистецтва (Ю. Янов., І, 1954, 308),
2. геогр. Підвищена частина суші (від 200 до 600 м), що має подекуди рівну, а частіше хвилясту поверхню, розчленовану долинами, балками, ярами. Поряд з низовинами на Східно-Європейській рівнині є обширні височини — Середньо— Руська, Приволзька та інші, дуже порізані ярами (Фіз. геогр., 4, 1957, 14); — Діти, зараз Музиченко покаже нам на фізичній карті низовини, височини та гори нашої Батьківщини (Донч., V, 1957, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 496.