ВИСТЕ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СТЕЖИТИ, жу, жиш, док., перех. Шукати кого-, що-небудь по слідах чи інших прикметах. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотних річок збіджених, змордованих людей (Коцюб., І, 1955, 335); // Стежачи, слідкуючи, виявляти, викривати. Засівши на протилежному узліссі, через поле, ворог мовчки вистежував найменший рух на нашім боці (Кач., І, 1958, 502); — Чи не тітки часом оце вистежили мене? (Н.-Лев., IV, 1956, 236); Була думка вистежити якусь дичину (Донч., II, 1956, 30); [Ніна:] Товариш комісар! Ми вистежили хату, В якій гулять зібрались офіцери. Зняли ми варту. Кинули гранати (Дмит., Драм. тв., 1958, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 500.