ВИСТЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́СТЕЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Укривати чим-небудь всю поверхню чогось. В кімнаті було свіжо від лугової трави, якою щоранку жінка вистеляла долівку (Грим., Син.., 1950, 68); [Михайло:] Я вистелив би тобі сю стежку найкращими килимами (Коб., II, 1956, 62); // Розкладати, розстеляти що-небудь на чомусь. Брала дівка льон дрібненький, Брала, брала, тонко вистеляла (Укр.. лір. пісні, 1958, 516); // тільки док., рідко. Нагнути до самої землі; виложити (траву, злаки). Злива тривала проте зовсім недовго, страшним могутнім потоком вона прибила городи і вистелила траву (Смолич, День.., 1950, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 500.