ВИСТРИ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СТРИБНУТИ, ну, неш, док. 1. Стрибати звідки-небудь, з чогось назовні; вискакувати. З густої конюшини.. полохливо вистрибував високими скоками заєць і перебігав у інші місця (Коб., III, 1956, 469); Моряки легко вистрибували [з катерів] на високий граніт, розминалися, і, злегка похитуючись, ішли до бульварів (Кучер, Чорноморці, 1948, 7); Вистрибнув [начальник варти] у вікно, як був: в одній сорочці, у галіфе, але босий. Пальнув двічі з нагана вгору (Головко, І, 1957, 377); Лейтенант Росовський вистрибнув із кабіни літака (Собко, Зор. крила, 1950, 301); * Образно. Але до кінця вона так і не договорює — очі їй вистрибують на лоб, і рот її широко роззявляється (Смолич, II, 1958, 47).
2. Стрибком вибиратися, підніматися на кого-, що-небудь. Він спритно й легко вистрибнув на коня (Панч, Гомон. Україна, 1954, 30); Коли гомін вщух, на імпровізовану трибуну — на великий гранітний камінь, що здавна лежав тут, на майданчику, — вистрибнув Гавриш (Коцюба, Нові береги, 1959, 206).
3. тільки недок. Рухатися, переміщатися стрибками. Тепер вони разом бігли: бичок, вистрибуючи, уперед, Івась, задержуючи його, — за ним (Мирний, IV, 1955, 10); // Стрибати протягом певного часу. Вона почала вистрибувати, щоб нагрітись (Донч., III, 1956, 140); Весь вечір крутився [Іванко] біля матері, вистрибував на одній нозі (Чорн., Пісні, 1958, 34).
4. тільки недок. Танцювати з стрибками. Інша [дівчина] зскочить та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб пані не почула, — крутиться, вертиться, тільки рукава май-май-май… (Вовчок, І, 1955, 103); Зараз і почали танцювать.. Не вдержався і старий, ну й собі по-запорізьки: .. вистрибує, ноги вище голови задира (Стор., I, 1957, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 502.