ВИ́СУНЕНИЙ, ВИ́СУНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́сунути. Сам же Наполеон розумів, що в Смоленську була лише заслона, висунена російською армією, але не вся армія (Кочура, Зол. грамота, 1960, 178); Явдоха.. чула їхнє [вовків] важке дихання, бачила їхні висунуті червоні язики (Донч., III, 1956, 56); Він [Синявін] ішов з повагою, але й не без пихи, властивої молодій людині, несподівано висунутій на начальника (Ле, Міжгір’я, 1953, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 506.