ВИСХІДНИ́Й, а́, е́. 1. Який підіймається вгору; протилежне низхідний. Наше навчання почалося при перших же променях висхідного сонця (Смолич, І, 1947, 117); Перед грозою йшли висхідні потоки повітря (Собко, Граніт, 1937, 66); * Образно. Нерчина полковник Сильвестров вважав здібним офіцером, перед яким розкривався висхідний шлях на військовій службі (Рибак, Час.., 1960, 15).
◊ Висхідна́ інтона́ція, лінгв. — інтонація з поступовим підвищенням тону; Висхідни́й на́голос, лінгв. — наголос з поступовим підвищенням тону.
2. перен. Який розвивається до вищого рівня. Молода радянська поезія була поезією непідробної бадьорості і високого душевного піднесення, в якому відбилося життєрадісне світовідчування ростучого, висхідного класу, класу-переможця (Нов., Про багатство літ-ри, 1959, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 506.