ВИСІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ВИСІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СІЯТИ, ію, ієш, док., перех. 1. Сіяти що-небудь повністю або у певній кількості. Ще в березні він висівав насіння в горщечки і щодня піклувався про майбутні сходи (Донч., І, 1956, 374); — Відібрані сорти [бавовни] ми висіваємо в цім році в масових масштабах уперше (Ле, Міжгір’я, 1953, 531); Свіжозібране насіння турнепсу висіяли на полі після жита (Колг. Укр., 6, 1956, 19); * Образно. І висіє ягоди червень на доли (Перв., II, 1958, 135); // Сіючи, витратити все. — Посівматеріал вийшов, — видихнув він [Прокіп] за один раз і важко сів на стілець. Оксен, що саме розмовляв із рахівником, затих, очі його зробилися суворими. — Як нема? Тобі ж давано! — Що ж, що давано! Висіяли (Тют., Вир, 1964, 97).
2. Сіючи що-небудь через сито, решето і т. ін., відокремлювати менші часточки від більших або від сміття; просівати. З цього дня Матвій сіяв великим решетом на мотузках пісок. Висівав його так, що він був чистенький, як пшеничне борошно (Ірчан, II, 1958, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 484.