Слово "висікати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВИСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СІКТИ, ічу, ічеш; мин. ч. ви́сік, ла, ло; док., перех. 1. Видовбувати заглибини у чому-небудь, вирубувати зображення на чомусь твердому (перев. на камені). Сокирою він висікав, де міг, більші щерби в скалі (Фр., VIII, 1952, 226); Вмів би я — висік би на граніті Руки твої і обличчя твоє (Шпорта, Вибр., 1958, 229); // Вирубувати, витісувати що-небудь з твердого матеріалу (перев. з каменю). Так в скелі мармуру, що зводиться угору, живе огонь невтіленого твору, та треба народитися митцем, щоб висікти з скали його різцем (Голов., Поезії, 1955, 45); // Довбаючи, рубаючи, видобувати. Чув [Антін] тільки потребу творити, жадібно пити з джерела, що сам, як Мойсей, висік із скелі (Коцюб., II, 1955, 295).

2. Вирубувати, знищувати що-небудь гострим знаряддям, холодною зброєю. А я, як схочу, терен висічу, Червоную калиноньку усю виломлю (Чуб., V, 1874, 322).

3. тільки док., заст. Покарати, побивши різками, канчуками і т. ін. Якось дівчинка не допильнувала, та погасла свічечка, — веліла [пані] дівчинку ту висікти (Вовчок, І, 1955, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 485.