ВИ́ТИКАТИ див. витика́ти2.
ВИТИКА́ТИ 1, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТКНУТИ, ну, неш, док., перех. Виставляти що-небудь назовні, висувати. Дрібнесенькі рибки, що вдень тисячами снуються під поверхнею води і щохвилі витикають свої ротики на повітря, тепер ще сплять (Фр., III, 1950, 332); Майборода повз, іноді зупинявся, витикав безкозирку, і по ній бив снайпер (Кучер, Чорноморці, 1956, 143); Озимина витикає свіжо-зелені голки (Рильський, III, 1961, 196); Біля самого берега, виткнувши з води гладку голову, пливе грубий, мов сплетений, вуж (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 127).
◊ Витика́ти (ви́ткнути) но́са див. ніс.
ВИТИКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТИКАТИ, аю, аєш, док., перех., чим, рідко. Встромлювати багато чого-небудь у щось.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 509 - 510.