ВИ́ТОНЧЕНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. ви́тончений 2-4. Васса ще озирнула себе з ніг до голови… і, цілком певна неабиякої краси й витонченості свого тіла, сіла до рояля (Епік, Тв., 1958, 133); Згодом художник став надуживати як вишуканістю кольорів, так і витонченістю форм (Дмит., Розлука, 1957, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 514.