ВИТРЯСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТРЯСТИ, су, сеш, мин. ч. ви́тряс, ла, ло; док., перех. 1. Трясучи, викидати, висипати що-небудь. Ми приходим молотити, в понеділок калатаєм, а з вівторок витрясаєм, а в середу б’єм солому (Сл. Гр.); [Марусяк:] Мовчать! Ось гроші!.. (витрясає з череса гроші) (Фр., IX, 1952, 314); * Образно. Як не трясла Антоном доля, а не витрясла з грудей душі хлібороба (Чорн., Потік.., 1956, 14).
◊ Ви́трясти ду́шу: а) довести до смерті. — В мене була пропасниця, трясла мене так, що трохи душі не витрясла (Н.-Лев., III, 1956, 397); б) (лайл.) уживається як погроза. — Кажи, а то я з тебе душу витрясу! — Іван Федотович припер Кас’яненка в куток і так здавив за горло, що тому виперло з лоба очі (Вас., І, 1959, 383); [Лизогуб:] А коли вони не знайдуть язика? [Кривоніс:] Я з них душу витрясу (Корн., І, 1955, 237); Ви́трясти печі́нку (печінки́) — дуже натрясти кого-небудь при їзді по нерівній дорозі. — Воно через греблю набагато ближче, та тільки.. там не справили шляху. Мабуть, такі рівчаки та груддя, що й печінки витрясе (Донч., VI, 1957, 308).
2. діал. Танцювати. З цим словом лівою рукою взявся в боки, а праву відставив, як наче держить панянку, і ну витрясать польки, приграючи на губу (Свидн., Люборацькі, 1955, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 520.