ВИТРІШКУВА́ТИЙ, а, е. 1. Дуже опуклий, випнутий з орбіт (про очі). — Сватай, Карпе, Палажку. — Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби (Н.-Лев., II, 1956, 264); Мануйло великими витрішкуватими очима обвів притихлі ряди бригадників (Донч., І, 1956, 486).
2. Який має дуже опуклі, випнуті з орбіт очі. За столом сидить молодиця, огрядна, червона, витрішкувата, носик маленький, а уста, як ворота (Вовчок, VI, 1956, 249); Зупинившись перед дзеркалом, солдат підкрутив вуса, підморгнув до витрішкуватого обличчя в дзеркалі (Панч, В дорозі, 1959, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 519.