ВИ́ТЯГНЕНИЙ, ВИ́ТЯГНУТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́тягнути, ви́тягти 1-8. У повітрі майнули витягнені вгору руки, бронзова спина, і почувся різкий сплеск води (Донч., V, 1957, 135); Руки, витягнуті роботою, тулили до себе розкуйовджені дитячі голівки (Стельмах, Хліб.., 1959, 299); Легенький каюк "Альбатрос", що його вже місяць Марко возив на шхуні, був просто витягнений за борт, і Левко скинув у нього мішок із скумбрією (Труба.., II, 1955, 282).
2. прикм. Довгий, довгастий, видовжений. Це були ковалики — невеличкі жучки з жовтими крильцями, з чорними витягнутими ніжками (Донч., VI, 1957, 57); Гордовито, упевнено тримається його сива голова на високій витягнутій шиї (Гончар, Тронка, 1963, 136).
◊ Ви́тягнене (ви́тягнуте) обли́ччя — про вираз здивування, розгубленості, страху і т. ін. З витягненими обличчями, з розширеними очима прислухалися мандрівники до якогось дуже дивного й невідомого явища (Донч., III, 1956, 32); Серце швидко забилося в грудях, і жінка побачила у високому дзеркалі своє зблідле, витягнуте обличчя (Кучер, Чорноморці, 1956, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 523.