ВИТІКА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ТЕКТИ, ече; мин. ч. ви́тік, ви́текла, ло; док. 1. Текти, виливатися звідки-небудь струменем або виходити краплями (про рідину). З тої ж хрещальниці витікає вода по ринві в дерев’яну купальню (Коцюб., III, 1956, 141); З щілин березової кори з тихим шумом витікав пахучий сік — підставляй рот і пий (Чорн., Визвол. земля, 1959, 62); Ліве око витекло, і коли він позирав на Саїда та на техніків одним здоровим оком, воно напружувалося за двоє (Ле, Міжгір’я, 1953, 76); // Виходити з резервуара, балона і т. ін. (про газ).
2. тільки недок. Виходячи з чого-небудь, з-під чогось назовні, брати початок (про ріку, струмок і т. ін.). Сіли на камені, з-під якого витікало джерельце (Галан, Гори.., 1956, 11).
3. перен. Просочуватися звідки-небудь назовні. Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече все крізь шпалери (Коцюб., II, 1955, 224); Хай світло не витікає на двір і не ллється з двору (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 512.