ВИ́ЦВІТ, у, ч., діал. 1. Цвіт, квіти. Я вийшов з села. Знаю степу весняного вицвіт, Душею вітаю конвалію, сон і горицвіт (Криж., Срібне весілля, 1957, 41).
2. перен. Кращий витвір, краща частина чого-небудь. Там знайду завзяте плем’я, Люд свобідний і гулящий, Повний сили й волі, вицвіт Роду людського найкращий (Фр., XI, 1952, 309); У річці-Унаві прозорій, Колисці перших літ моїх, Відбилися Кремлівські зорі — Найвищий вицвіт дум людських (Рильський, І, 1956, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 535.