ВИЧАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЧАХНУТИ і ВИ́ЧАХТИ, хну, хнеш, док. 1. Втрачати тепло, ставати холодним; охолоджуватися. Мало не третю частину кімнати займало величезне, широке ліжко..; другу третину — два поруч поставлених стола, де вичахали уготовлені до торгу пряники (Л. Янов., І, 1959, 196); [Дід Петро:] Ану-ну! Хай іще я послухаю. Все одно вечеря вичахла на столі (Вас., III, 1960, 282); В печі жар не вичах. Ольга добре ним обгорнула горщика з борщем (Кучер, Трудна любов, 1960, 7).
2. перен. Ставати пасивним, менш діяльним; втрачати запал, силу. Здалося, що начальницький настрій осаула поволі вичахав, замінившись людською заздрістю молодого вояка (Ле, Хмельницький, І, 1957, 94); Чим ближче підходили прапороносці, тим помітніше вгамовувався командир полку. Притихав, вичахав на виду (Гончар, І, 1954, 337).
3. перен. Поволі втрачати сили, здоров’я; хиріти. Не пізнала [жінка] сердешного: од праці висох, вичах, аж очі йому в лоб позападали (Стор., І, 1957, 31); — Годі вам воювати! — кричала весело молодиця. — Повбиваєтесь, дівчата вичахнуть (Довж., Зач. Десна, 1957, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 537.