ВИ́ШМИГНУТИ, ну, неш, док., розм. Швидко і непомітно вискочити, вийти куди-небудь, з’явитися звідкись. Мов миш [миша] діркою, вишмигнула [Параска] з возівні (Фр., VII, 1951, 76); Із кущів вишмигнув засмаглий Олег, одягнений у червоні трусики (Руд., Вітер.., 1958, 5); * Образно. Теплий і вільний степовий вітрець прожогом вишмигнув з байраку (Смолич, І, 1947, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 543.