ВИ́ШУКАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́шукати.
2. прикм. Який характеризується витонченістю, досконалістю, елегантністю. Владко поводився з нею [Регіною] вільно, без тіні боготворення, але з тією вишуканою чемністю й увагою, яка завсіди характеризувала його (Фр., VI, 1951, 243); З вишуканими рухами, церемоніально запросив [Савченко] товаришів на обід (Коцюб., І, 1955, 200); // Який відзначається добірністю; зробл. з тонким смаком. У кожному кутку стелю підпирав стовп з вишуканою різьбою (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 554); Він підстрибував, хизуючись перед дівчатами своїм вишуканим вбранням (Чаб., Катюша, 1960, 33); Обід не був вишуканим: суп гороховий із сухарями та каша гречана з смаженою печінкою (Збан., Курил. о-ви, 1963, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 545.