ВИ́ЇЗД, у, ч. 1. Дія за знач. виїжджа́ти 1 і виїзди́ти. Перед виїздом за кордон я мав кращі надії на найближчий час, але тепер вони розвіялись (Коцюб., III, 1956, 278); Та й те, що він зможе застати там Мухтарова, не в меншій мірі спричинило його ранній виїзд з Намангана (Ле, Міжгір’я, 1953, 276); // заст. Відвідування кого-, чого-небудь. — Треба мені справити шовкову сукню на виїзди в гості (Н.-Лев., III, 1956, 96).
2. Місце, яким виїжджають звідки-небудь. При виїзді з села дорога була перекопана ровом, збоку горіло вогнище (Гончар, Маша.., 1959, 18); На виїзді з балки кінь поворушив ніздрями, наставив уперед вуха й почав наддавати ходу (Панч, I, 1956, 597).
3. Коні з екіпажем, упряжжю, збруєю. В селі не треба питати, де, в якій хаті весілля. Його видно здалеку, його чути на всю околицю. Видно по виїздах, що запруджують мало не всю вулицю (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 364); У нього було два виїзди — кабріолет і тильбюрі (Рибак, Помилка.., 1956, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 402.