ВКАРБО́ВУВАТИ (УКАРБО́ВУВАТИ), у́ю, у́єш, недок., ВКАРБУВА́ТИ (УКАРБУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех. 1. Вирізьблювати напис, візерунок і т. ін. на чому-небудь твердому. Так і застигнув у розгоні Солдат на бронзовій колоні, В яку різець укарбував Імення рівними рядами (Нагн., Вибр., 1950, 256);
* Образно. Ледь світати починало, Як я вже в зошит свій.. бліденьким саморобним атраментом Вкарбовував римовані рядки (Перв., II, 1958, 105).
2. перен. Міцно закріплювати що-небудь у пам’яті, душі тощо. Будь проклята вовік, фашистська сила,.. що в пам’ять вкарбувала назавжди дитя, ножем убите при хатині (Голов., Поезії, 1955, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 695.