ВКОРІ́НЕНИЙ (УКОРІ́НЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вкорени́ти. Розмножують суниці вкоріненими розетками, що утворюються на однорічних пагонах — вусах (Сад. і ягідн., 1957, 26); Обов’язок вдячності так був глибоко вкорінений у наших рицарських предків, що й Тугар Вовк не міг від нього виламатися [його обійти] (Фр., VI, 1951, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 699.