ВЛА́ДА, и, ж. 1. Право керувати державою, політичне панування. Тут в ім’я влади Рад скувалися ряди В Червонім Арсеналі (Рильський, І, 1946, 193).
2. Керівні державні органи; уряд. А тепер свою ми владу маєм рідну (Тич., І, 1946, 316); Комсомол на своїх плечах.. виносив найбільшу частину реалізації постанови партії і влади (Ле, Міжгір’я, 1953, 301); // Особи, що мають урядові повноваження. [Руфін:] Яка ж то служба: жити втікачем, ховаючись і від погоні влади, і від людських очей..? (Л. Укр., II, 1951, 461); В газеті здорово пропечатано [Матюху]… Це ж уся Україна читає. І влада вища знатиме (Головко, II, 1957, 134); Авіньйон — місто, обведене високим фортечним муром з бійницями, який ретельно підтримує міська влада (Рильський, Далекі небосхили, 1959, 68).
3. Право та можливість розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь. Вона скрикнула так, наче мала владу наді мною (Коцюб., II, 1955, 289); [Кассандра:] Мені належить влада не пускати. Чоловіки не сміють наближатись до постаті Паллади (Л. Укр., II, 1951, 303); Разючі успіхи сучасної науки незмірна підвищують владу людини над силами природи, піднімають людину на новий, вищий ступінь її інтелектуальної зрілості (Ком. Укр., 9, 1962, 43).
4. перен. Сила чого-небудь, могутність. З розширенням товарного обігу росте влада грошей, цієї абсолютно суспільної форми багатства.. (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 134); Влада землі поки що душить в ньому [Грицькові Саранчуку] думки про політичний і соціальний устрій країни (Рад. літ-во, 3, 1957, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 701.