ВЛУ́ЧНИЙ, а, е. 1. Який точно попадає в ціль, точно спрямований у ціль. Вистріл був влучний (Фр., VI, 1951, 483); Молодий сосняк, стогнучи, валився під влучними ударами сокири (Донч., II, 1956, 8).
2. перен. Який точно, чітко розкриває, відбиває суть чого-небудь. Зауваження майстра були хоча й суворі, але влучні (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 63); Жарт любив [батько], точене, влучне слово (Довж., II, 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 706.