ВЛІТА́ТИ (УЛІТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЛЕТІ́ТИ (УЛЕТІ́ТИ), влечу́, влети́ш, док. 1. Летячи, проникати, потрапляти в середину чого-небудь. Не боячись ні апаратури, ні людини, ластівки.. влітають та вилітають [через вікно] (Гончар, Тронка, 1963, 40); Великі нічні метелики влітали у відчинені вікна й кружляли з лопотінням навколо лампи (Донч., II, 1956, 62).
2. перен., розм. Швидко входити, вбігати, в’їжджати куди-небудь. Враз мов хтось штовхнув із сіней, колихнувся від дверей натовп і в хату влетів Матюха (Головко, II, 1957, 133); Раптом до печери не увійшов, а влетів літній моряк з технічних військ, як це було видно з відзначок на петлицях (Кучер, Голод, 1961, 35).
3. безос., кому, перен., розм. Діставатися комусь (за поганий учинок і т. ін.). Максим.. копнув цуценя носком чобота під бік. Рябеньке, якому, певне, вже не раз влітало від хлопчаків, ображено дзявкнуло, замовкло і вмить чкурнуло попід ворітьми у двір (Коз., Блискавка, 1962. 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 705.