ВОВКУЛА́КА, и, ч. 1. рідко. Збільш. до вовк 1. Регочуться, плигають і кричать [ягнята]. Неначебто бояться вовкулаки (Гл., Вибр., 1957, 157).
2. міф. За народними повір’ями-людина, що обертається у вовка. [Xристя:] Що ж той ворожбит зробе [зробить]? [Маруся:] Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… (Кроп., І, 1958, 89); Звичайно, вовкулаки — це химери. Відьми — брехня (Рильський, II, 1946, 13); // зневажл. Про відлюдкувату людину. — Хіба мислимо без нього [колгоспу]..? Отак, як ви, [угорські фермери] тут, вовкулаками?.. Кожний у свій куток глипає… (Гончар, І, 1954, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 711.